меря

МЕ́РЯ, і, ж.

Фіно-угорське плем'я, що жило в районі Волго-Окського межиріччя й на межі 1–2 тисячоліття злилося зі східними слов'янами.

Ярослав із дружиною ходив на чудь і на мерю, відтісняв їх з ліпших земель, роздавав угіддя своїм поближчим людям (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. меря — ме́ря 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота представник або представниця народності ме́ря 2 іменник жіночого роду народність  Орфографічний словник української мови
2. меря — -і, с. Фінське плем'я, що займало землі у Волзько-Окському межиріччі до 11 ст.  Великий тлумачний словник сучасної мови