меря
МЕ́РЯ, і, ж.
Фіно-угорське плем'я, що жило в районі Волго-Окського межиріччя й на межі 1–2 тисячоліття злилося зі східними слов'янами.
Ярослав із дружиною ходив на чудь і на мерю, відтісняв їх з ліпших земель, роздавав угіддя своїм поближчим людям (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- меря — ме́ря 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота представник або представниця народності ме́ря 2 іменник жіночого роду народність Орфографічний словник української мови
- меря — -і, с. Фінське плем'я, що займало землі у Волзько-Окському межиріччі до 11 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови