1. Великий тлумачний словник сучасної мови

меря

ме́ря

-і, с.

Фінське плем'я, що займало землі у Волзько-Окському межиріччі до 11 ст.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. меря — ме́ря 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота представник або представниця народності ме́ря 2 іменник жіночого роду народність Орфографічний словник української мови
  2. меря — МЕ́РЯ, і, ж. Фіно-угорське плем'я, що жило в районі Волго-Окського межиріччя й на межі 1–2 тисячоліття злилося зі східними слов'янами. Ярослав із дружиною ходив на чудь і на мерю, відтісняв їх з ліпших земель, роздавав угіддя своїм поближчим людям (П. Загребельний). Словник української мови у 20 томах