1. Орфографічний словник української мови

меря

ме́ря 1

іменник чоловічого або жіночого роду, істота

представник або представниця народності

ме́ря 2

іменник жіночого роду

народність

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. меря — -і, с. Фінське плем'я, що займало землі у Волзько-Окському межиріччі до 11 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. меря — МЕ́РЯ, і, ж. Фіно-угорське плем'я, що жило в районі Волго-Окського межиріччя й на межі 1–2 тисячоліття злилося зі східними слов'янами. Ярослав із дружиною ходив на чудь і на мерю, відтісняв їх з ліпших земель, роздавав угіддя своїм поближчим людям (П. Загребельний). Словник української мови у 20 томах