металевий
МЕТАЛЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до мета́л.
Он підходять до печей платформи, З них скидають металевий брухт... (М. Шеремет);
// Зробл., вигот. з металу.
Ноги, немов металеві пружини, безупинно і рівно стукають в землю (М. Коцюбинський);
Через розчинені двері в яскравому світлі вилискували металеві частини десятка різних моторів (Ю. Смолич).
2. Власт. металу.
Гриміли металеві звуки з усіх усюд, де можна було схопити казанок, чи дзвін, чи просто шматок залізяки, щоб калатати в неї для безцільного, пекельного галасу в замку (Іван Ле);
Чути неприємний металевий скрип, коли “сокира” входить у метал (В. Собко);
* Образно. Токарні верстати, невгаваючи, співають металеву пісню, гудуть мотори, і срібна стружка витинає тонко, як струна на скрипці (І. Цюпа).
3. перен. Такий, як метал, такий, як у металу.
Ураз зіниці в хлопця загорілися якимсь холодним, металевим блиском (О. Донченко);
Як глянули на парубка у прийомі та помацали його металеві мускули, як послухали й биття могутнього серця, так і сказали в один голос: “У флот його” (Ю. Збанацький);
// Який нагадує звуки від удару по металу (голос, сміх і т. ін.); дзвінкий.
Недовго сумує отаман. Його засмалене мужнє обличчя спахнуло вже звагою, і металевим гострим голосом вигукує він над сполоханим табором наказ (М. Коцюбинський);
Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)