миготіти
МИГОТІ́ТИ, ти́ть і МИГОТА́ТИ, о́че, недок.
Підсил. до мигті́ти.
Миготять в вікнах вершечки дерев, синій дим з тютюну снує у вагоні основу (М. Коцюбинський);
У нас є прекрасні вчені, фахівці з різних галузей знань, але чомусь прислухаються не до них, їхні постаті відсутні у головному дзеркалі нації, зате безперестанку мигтять фальшиві зірки шоу-бізнесу і політики всіх мастей і калібрів (Л. Костенко);
Здавалося, що рішення зовсім недалеко, так і миготить у голові, а от ніяк не спіймати його... (О. Донченко);
За вікнами лютує хуртовина, На припічку каганчик миготить... (Б. Грінченко);
А світло огнисте мигоче, пала Круг повного всяких розкошів стола (М. Старицький).
Словник української мови (СУМ-20)