милити
МИ́ЛИТИ, ми́лю, ми́лиш, недок., кого, що.
Натирати милом що-небудь змочене водою; намилювати.
Тепла вода, брусок простого мила, полотняний рушник. З задоволенням я милю й шкребу собі голову (П. Колесник);
// Мазати когось, щось чим-небудь змоченим мильною піною.
Бетя була під стріхою тієї самої клуні, де півгодини тому Крук милив саморобним квачем Кабанцеві щоки (М. Трублаїні);
// Розчиняти мило у воді.
Милити воду.
◇ (1) Ми́лити о́чі (д) див. зами́лювати;
(2) Ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) кому, зневажл. – робити зауваження, дорікати кому-небудь за щось; лаяти, картати когось.
– Та ти ж поет! – вигукує Корольок, а Павлик спокійно зауважує: – Це він тут поетом став, а в нас йому, пригадуєте, скільки разів шию милили за грубості в повітрі... (О. Гончар);
Тужить, журиться Петро, нудиться і ниє: – Будуть милить шию... (із журн.);
– Я знаю, що ти будеш милити мені холку, – додав Логвин. – Адже ж будеш? (Г. Епік).
Словник української мови (СУМ-20)