милити
МИ́ЛИТИ, ми́лю, ми́лиш, недок., перех. Натирати милом що-небудь змочене водою; намилювати.
Тепла вода, брусок простого мила, полотняний рушник. З задоволенням я милю й шкребу собі голову (Кол., На фронті.., 1959, 128);
// Мазати когось, щось чим-небудь змоченим мильною піною.
Бетя була під стріхою тієї самої клуні, де півгодини тому Крук милив саморобним квачем Кабанцеві щоки (Трубл., І, 1955, 59);
// Розчиняти мило у воді.
Милити воду.
◊ Ми́лити о́чі див. о́ко¹;
Ми́лити ши́ю (го́лову, хо́лку) кому — висловлювати догану кому-небудь; дуже лаяти когось.
Павлик спокійно зауважує: — Це він тут поетом став, а в нас йому, пригадуєте, скільки разів шию милили за грубощі в повітрі… (Гончар, Тронка, 1963, 73);
— Я знаю, що ти будеш милити мені холку, — додав Логвин. — Адже ж будеш? — запитував він, позираючи трохи винувато, чекаючи, що на це скаже секретар парткому (Епік, Тв., 1958, 57).
Словник української мови (СУМ-11)