милування
МИЛУВА́ННЯ, я, с.
1. нар.-поет., розм. Дія за знач. милува́тися 1.
[Настя:] Хоч і довго дожидала, замирала, дожидаючи, а діждалася-таки: і надивилася в його очі чарівні, і наслухалася любих речей, досхочу наслухалася і зазнала милування... (М. Кропивницький);
Гіркувато пахтів любисток, – гіркий, як і все, що зводить на думку любощі, кохання, милування (О. Ільченко).
2. Дія за знач. милува́тися 2.
Весняною прохолодою і духом терпкої прибережної лози впивалися груди. Над головою дзвеніла пісня жайворонка. Та партизанам було не до милування весною (М. Шеремет);
Етнографічне милування, безпредметне оспівування краси природи не мають місця в творах Франка (з навч. літ.).
МИ́ЛУВАННЯ, я, с.
Дія за знач. ми́лувати.
[Овлур:] О княже, в карі й милуванню ти Однаково великий! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)