милуватися
МИЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Пестити один одного, виявляючи взаємне кохання, ніжність.
Вони [голуби] цілуються і милуються, Сизими крильцями обнімаються (П. Чубинський);
Семен Іванович з Галочкою і голубилися, і милувалися (Г. Квітка-Основ'яненко);
* Образно. Солодко стискається, щастям захлинається серце моє щиреє, що з твоїм кохається, що з твоїм кохається, що з твоїм милується... (В. Сосюра).
2. ким, чим, з кого – чого, на кого – що, без дод. і з спол. як. Дивитися на кого-, що-небудь, відчуваючи приємність, насолоду; любуватися (у 1 знач.).
Ось в холодочку зібралися сиві діди, і милуються дітьми своїми, і тиху розмову ведуть проміж себе (Дніпрова Чайка);
Лаврін не зводив очей з Мелашки і милувався, як вона проворно орудувала руками (І. Нечуй-Левицький);
Все таке хороше, красне! Дивитися б та милуватися (Панас Мирний);
Хлопці сиділи на згірку край шляху, милуючись селом, що біліло внизу по долині (О. Гончар);
Катерина милувалась на борошно, розглядала на долоні й виставляла на сонце – та й біле ж (С. Чорнобривець);
// Захоплюватися чим-небудь.
Куліш говорив, наче милувався своїми словами, впевнений у тому, що відкривав незнані святі істини (О. Іваненко);
Друзі глузували з нього й запевняли, що він і в танк поліз, щоб під гуркіт моторів милуватися зі свого голосу (Ю. Яновський).
3. у чому. Мати задоволення від певного заняття.
Він милується у музиці.
Словник української мови (СУМ-20)