мимрити

МИ́МРИТИ, рю, риш, недок., що і без прям. дод.

Говорити тихо, невиразно; бурмотіти.

– Бач! плачуть, а лихо роблять! – мимрила Онися (І. Нечуй-Левицький);

Зрідка окремі фрази він вимовляв голосно, інші – мимрив крізь зуби і жестикулював (Ю. Яновський);

Спершись на ціпок, Беззубо мимрить [дідок] про жінок (М. Рильський);

Він [чоловік] косував очима на вікна, обминаючи погляд судді, і мимрив про пересолені борщі та підгорілі картопляники... (В. Дрозд);

* Образно. Циган б'є у бубон дзвінко, Плаче скрипка, мимрить бас... (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. мимрити — ми́мрити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. мимрити — Харамаркати, слебезувати, д. миркати; БУБОНІТИ.  Словник синонімів Караванського
3. мимрити — див. говорити  Словник синонімів Вусика
4. мимрити — -рю, -риш, недок., перех. і неперех. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мимрити — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. мимрити — Ми́мрити, -мрю, -мриш, -мрять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. мимрити — МИ́МРИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії. Ото було як править службу, осідлає носа окулярами да й мимрить собі щось під носом (Україна..  Словник української мови в 11 томах
8. мимрити — Мимрити, -рю, -риш гл. Говорить невнятно, бормотать. Було часто... мимрить (уже гласу не було): «Ой хто лиха не знає»... Г. Барв. 357. І слухав я, як мимрило щось тихо. К. Іов. 10.  Словник української мови Грінченка