мирно
МИ́РНО¹, присл.
1. Без війни, в мирі.
Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна чомусь було царством правити, – осівся на предківськім столі менший. Отже це не обійшлося мирно (Панас Мирний);
Те, за що так довго билися, нарешті, настало. Мир! Завойовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими (О. Гончар).
2. Без сварок; дружньо, миролюбно.
– Маню! – сказав я поважно, приступаючи наново до неї. – Чи ми не будемо ніколи з тобою мирно говорити? (О. Кобилянська);
На Володимирській гірці, В Києві, над Дніпром, Граються мирно діти, Бризкає сміх сріблом... (І. Нехода).
3. Тихо, спокійно.
– Хай мирно сплять собі мерці; Нам – піклуватися живими! – Так ти казав (П. Грабовський);
На небі світилися зірки, так само, як і вчора, і позавчора. Десь у недосяжній висоті мирно миготіли вони (А. Хижняк);
// у знач. пред.
Пішов [Тимко] городом у яр. Там було тихо і мирно (Григорій Тютюнник).
МИ́РНО², присл., у знач. пред., діал.
Людно, багатолюдно.
В невеличкій хаті стало мирно, аж тісно (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)