мислимо
МИ́СЛИ́МО.
Присл. до ми́сли́мий;
// у знач. пред.
[Настасія Юліанівна:] Ви мені скажіть: мислимо це – молода дівчина їде не куди-небудь, а в самий Мінськ до молодого мужчини (Л. Смілянський);
Сіверяни не гомоніли тепер, – кричали, обурювались і навіть погрожували. Бо хіба ж мислимо... Та й де це видано? Відколи існує земля Сіверянська, жоден князь не нехтував так думкою поселян (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)