мишачий
МИ́ШАЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до ми́ша.
Коса з мишачий хвостик теліпалась з-під високої дуже шапки з вуглами та з китицями (Г. Квітка-Основ'яненко);
Поблід панич, скулився, очі втупив у землю, рад би, бачиться, залізти в мишачу дірку, та ба, годі! (І. Франко);
– Думки твої точнісінько, як у тієї миші, що вважає, дурна, наче солонину в мишоловці для її мишачого сніданку покладено (І. Муратов);
// Який складається з мишей.
Але ж військо те, одначе, Мишаче, а не козаче (Л. Первомайський);
// Такий, як у миші; який нагадує мишу.
– Уп'яв [пан] у мене свої манюсінькі мишачі очі з-під настовбурчених рудих брів – я так і обімліла (Панас Мирний);
У купе увійшли двоє. Один із них середнього зросту, з живими мишачими очима (М. Хвильовий);
– Хай же знають вони, що таке важить у руській землі товариство. А вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому з них не доведеться так умирати! Нікому! Не стане у них на те їх мишачої натури (О. Довженко).
2. у знач. ім. ми́шачі, чих, мн. Найбільша родина ряду гризунів, до якої належать миші та пацюки.
Словник української мови (СУМ-20)