мов
МОВ¹, спол.
1. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних підрядних речень і зворотів; наче, неначе.
А сивий гетьман, мов сова, Ченцеві зазирає в вічі (Т. Шевченко);
Із вагонів посипалися люди, мов картопля із продертого мішка (П. Панч).
2. з'ясувальний. Уживається для приєднання підрядних з'ясувальних речень; що.
[Лев: (удає, мов не дочув):] Га? ідіть здорові! (Леся Українка).
МОВ², част. власне мод.
Уживається для вираження сумніву, непевності у достовірності висловлюваного.
Галя мов не чула.., як стала коло груби, так і стояла (Панас Мирний);
// у знач. вставн. сл. Уживається для виділення слів, які передають чужу мову або чужі думки.
– А деякі [жаби] позлазили на нього. Та ще й сміються відтіля – Не боїмось, мов, короля! (Л. Глібов);
Він сяде в човен і навстріч полине Крізь ночі тьму і вітру тьму густу, Щоб слух не йшов, що, мов, Матвій Долина Варив десь юшку, був не на посту! (А. Малишко);
// Уживається для виділення слів, які були або будуть сказані тим, хто говорить десь в іншому місці, іншим часом.;
// Уживається для виділення слів, які, за порадою того, хто говорить, має сказати хтось інший.
[Палажка:] Можна йому й одказати: бачили, мов, очі, що купували! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)