мовби
МО́ВБИ¹, спол.
1. порівняльний. Те саме, що мов¹ 1.
– Коли б ви знали, яка я рада, що це ви до нас приїхали. Така рада.., мовби свою рідну дочку уздріла (Панас Мирний);
Над чорними очима молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкрилені брови (М. Стельмах).
2. з'ясувальний. Те саме, що мов¹ 2.
Здається, мовби мчу я у санках по сніговім шляху (Леся Українка).
МО́ВБИ², част. власне мод.
Уживається у знач. част. мов.
Яка се тяжка річ і для нього і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше (Леся Українка);
– Я творитиму нові дерева, – сказав Мічурін, і вимовлені слова несподівано мовби підняли його над землею (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)