мовчки
МО́ВЧКИ, присл.
1. Не говорячи ні слова; без слів.
Свекруха поралась коло печі мовчки (І. Нечуй-Левицький);
Деякий час ми йдемо мовчки, кожен думав про своє (П. Колесник);
Я тебе не сльозою ждатиму .. Цілую. Мовчки. Задушився чеканням – мовчки. Кулаками – в подушку (В. Стус);
* Образно. Праворуч .. стоять мовчки темно-сині Карпати в клубках срібних, сліпучо-білих хмар... (О. Гончар);
// Не здіймаючи галасу; потихеньку.
Люди мовчки готували сокири, кілки, залізні лопати (М. Коцюбинський);
[Кривоніс:] Але народ у відповідь на кару ночами мовчки точить коси, сокири, ножі (О. Корнійчук);
Коли на них [людей] міцно налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу, щоб скоріше просунутися до жомових ям (Григорій Тютюнник);
// Не видаючи звуків (про тварин).
Сів я край могили, В небо углядівся: Мовчки у безмір'ї Жайворонок вився (Я. Щоголів).
2. перен. Не виявляючи протесту; покірно.
А ми [народ] дивились і мовчали Та мовчки чухали чуби (Т. Шевченко);
Своїми розповідями про спостереження над життям бджіл він-то найбільше й допікав Павлові. Павло, як гість, мовчки терпить, звичайно (А. Головко);
Ми не можемо мовчки споглядати, коли гинуть наші співвітчизники. Україна зобов'язана .. зробити все, щоб захистити своїх синів і дочок (Б. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)