мозолити
МОЗО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що, розм.
Важкою роботою або ходінням натирати мозолі.
[Стеха: ] Завтра знов за тяжку працю: .. ніженьки томити, рученьки мозолити (М. Кропивницький);
* Образно. Мозолила Тарасові душу власна бідність надто останні півтора місяця (Ю. Мушкетик).
◇ (1) Мозо́лити / замозо́лити о́чі кому:
а) постійно або часто перебувати десь; набридати кому-небудь своєю присутністю.
Навіть і очей вам своєю персоною не буду мозолити! ..Прощавайте, Настасіє Андріївно! (Олена Пчілка);
Мозолить там очі усім, набрида (С. Олійник);
[Боб (спалахнув):] Я не мозолитиму вам більше очей, прекрасна леді! (Я. Галан);
[Мокрина:] Хтось заколе ворога вилами або пришибне [приб'є] колом. А на тобі все скропиться [позначиться], коли будеш мозолити їм очі в селі (П. Козланюк);
// з'являтися де-небудь, зустрічатися з кимсь.
Він, як видно, не має наміру мозолити людям очі. Сидить дома (А. Головко);
Головне ж, не часто з людьми зустрічався, не мозолив без потреби їм очі (І. Гончаренко);
б) набридати своїм виглядом, заважати (про речі).
Стільці так мозолять йому [діду] очі, що він кричить до Оксани (І. Драч);
(2) Мозо́лити ру́ки, зневажл. – займатися фізичною працею; працювати;
Помозо́лити свої́ ні́жні ру́чки.
– Чули? ..Наш зоотехнік сам доглядає і доїть корову. – Нехай помозолить свої ніжні ручки, – кепкувала Химка (С. Добровольський);
(3) Мозо́лити [свій (свого́)] язи́к (язика́), зневажл. – говорити багато зайвого, несуттєвого; базікати.
Даремно язик свій мозолив оратор (з газ.);
Як би там не мозолили свої язики, але політика .. і далі йтиме (Ю. Мельничук).
Словник української мови (СУМ-20)