мозолити

МОЗО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що, розм.

Важкою роботою або ходінням натирати мозолі.

[Стеха: ] Завтра знов за тяжку працю: .. ніженьки томити, рученьки мозолити (М. Кропивницький);

* Образно. Мозолила Тарасові душу власна бідність надто останні півтора місяця (Ю. Мушкетик).

◇ (1) Мозо́лити / замозо́лити о́чі кому:

а) постійно або часто перебувати десь; набридати кому-небудь своєю присутністю.

Навіть і очей вам своєю персоною не буду мозолити! ..Прощавайте, Настасіє Андріївно! (Олена Пчілка);

Мозолить там очі усім, набрида (С. Олійник);

[Боб (спалахнув):] Я не мозолитиму вам більше очей, прекрасна леді! (Я. Галан);

[Мокрина:] Хтось заколе ворога вилами або пришибне [приб'є] колом. А на тобі все скропиться [позначиться], коли будеш мозолити їм очі в селі (П. Козланюк);

// з'являтися де-небудь, зустрічатися з кимсь.

Він, як видно, не має наміру мозолити людям очі. Сидить дома (А. Головко);

Головне ж, не часто з людьми зустрічався, не мозолив без потреби їм очі (І. Гончаренко);

б) набридати своїм виглядом, заважати (про речі).

Стільці так мозолять йому [діду] очі, що він кричить до Оксани (І. Драч);

(2) Мозо́лити ру́ки, зневажл. – займатися фізичною працею; працювати;

Помозо́лити свої́ ні́жні ру́чки.

– Чули? ..Наш зоотехнік сам доглядає і доїть корову. – Нехай помозолить свої ніжні ручки, – кепкувала Химка (С. Добровольський);

(3) Мозо́лити [свій (свого́)] язи́к (язика́), зневажл. – говорити багато зайвого, несуттєвого; базікати.

Даремно язик свій мозолив оратор (з газ.);

Як би там не мозолили свої язики, але політика .. і далі йтиме (Ю. Мельничук).