молодиця
МОЛОДИ́ЦЯ, і, ж., розм.
Молода заміжня жінка.
– Там якийсь чоловік, такий чорнявий, високий, і молодиця гарна, і діточки з ними. Питаються вас (Марко Вовчок);
– Перекажи привіт своїй молодиці, – гукнув Чипаріу (Ю. Смолич);
* У порівн. Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: “А де ж ти діла паляницю?” (Т. Шевченко);
// Молода жінка, що залишилася без чоловіка, живе без чоловіка.
Венера молодиця сміла, Бо все з воєнними жила, І бите з ними м'ясо їла, І по трактирах пунш пила (І. Котляревський);
– Веселої утни, старче, Щоб земля ломилась, – Про вдовицю-молодицю, Як вона журилась (Т. Шевченко);
Хлопці бачили, як тяжко живеться молодиці, і одностайно вирішили допомогти по господарству (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)