монастир
МОНАСТИ́Р, я́, ч.
1. Релігійна громада ченців або черниць, що з належними їй землями та капіталами становить церковно-господарську організацію.
Зібрав Олексій Галочку і випроводив її у монастир (Г. Квітка-Основ'яненко);
За Ярослава виник під Києвом Печерський монастир, що відіграв велику роль у справі поширення освіти серед правлячих класів Київської Русі (з навч. літ.);
// збірн. Члени цієї громади.
Монастир уже не спить (М. Коцюбинський).
2. Церква, будівлі й територія, належні цій громаді.
Далеко від міста на високій скалі стояв багатий жіночий монастир (І. Франко);
Подивився чорт – а монастир мохом заріс, а в монаха борода до землі (А. Калин).
Словник української мови (СУМ-20)