монета
МОНЕ́ТА, и, ж.
1. Металевий грошовий знак.
Дмитрик побіг далі, затискуючи в руці мідяну монету (М. Коцюбинський);
Він копнув носком черевика, нахилився й підняв монету в три центи (П. Колесник);
* У порівн. У хвилях Дніпра, мов срібні монети, заблискотіли зірки (Л. Дмитерко).
2. збірн. Металеві гроші.
В кінці Х – на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (з наук. літ.);
// розм. Взагалі гроші.
[Вольдемар (розв'язно):] Ну, .. пожартував ти зо мною вчора, досить! Гони монету (З. Мороз).
(1) Розмі́нна моне́та – монети, призначені для розміну.
◇ (2) За чи́сту моне́ту, зі сл. сприймати, приймати, брати і т. ін. – як істину, як щиру правду, всерйоз і т. ін.
– Мій глупенький Савонаролочко! – усміхалась Майя, нарочито приймаючи за чисту монету його слова. – ..Їй-богу, ти доісторичний екземпляр! (М. Хвильовий);
– Таки справді щось кава мені не смакує... – Прошу не пити, коли не подобається! – з обуренням виривалася Маруся, схоплюючися. На початках вона брала ще то все за чисту монету (Г. Хоткевич);
Музичко тричі виконував свій твір.. Люди прийняли те за чисту монету, радо вітали появу нового світила (М. Ю. Тарновський);
– Надто він, як би сказати... тупуватий і однобічний, а намагається вийти в герої. Ну, й приймає все за чисту монету (Г. Коцюба);
А високі слова, якими Ромео прикрашають свої вельми непоказні вчинки, .. часто сприймають за чисту монету (із журн.);
Плати́ти / відплати́ти тако́ю (тіє́ю, рідко то́ю) са́мою моне́тою див. плати́ти.
Словник української мови (СУМ-20)