мотлох
МО́ТЛОХ, у, ч., збірн.
1. Старі речі домашнього вжитку, одяг, ганчір'я тощо.
Поль хапає за руку Віктора і біжить стрімголов східцями вгору. П'ятий поверх, темний коридор з усяким мотлохом (О. Іваненко);
Татари тягли з хати скрині з святковим одягом Повчанських і Настиним посагом. Розкинулися по траві шуби й скатертини, рушники й керсетки .. й усякий дідівський мотлох (З. Тулуб);
// Непотрібні або непридатні для використання речі.
Подвір'я було закидане старими побитими балцанками, ганчір'ям та іншим мотлохом (І. Микитенко);
Перестрибуючи вагонетки, ноші, будівельний мотлох, підбіг [Лодиженко] до моторної дрезини (Іван Ле);
// розм. Шматки чогось потрощеного, порубаного.
Тяжко б'ються [Змій і Трьомсин] булавами, Далі того – келепами, Все на мотлох потрощили (І. Манжура);
Ворожі трупи, покручені, пошматовані на мотлох, лежали по всьому узгір'ю (О. Гончар).
2. перен., зневажл. Погані, негідні люди; набрід, наволоч.
А то ж добре, що ти там на городі балакаєш із політницями, з усяким мотлохом? (Сл. Б. Грінченка).
3. перен., розм. Те, що не має цінності, нікому не потрібне.
Здебільшого йому траплялися недотепні, а часом і гидкі книжки. Зінько не находив серед цього мотлоху того, чого шукала його розумна .. голова (Б. Грінченко);
Організуючи новий український театр, М. К. Садовський ставив вельми серйозні завдання. Насамперед боротися з засміченням репертуару мотлохом різних доморощених драматургів (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)