мрець
МРЕЦЬ, мерця́, ч.
Померла людина; покійник.
Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (М. Коцюбинський);
І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (І. Муратов);
* У порівн. Гузир м'яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (С. Чорнобривець).
◇ (1) Ходя́чий (живи́й) мрець (рідко мертве́ць):
а) дуже худа, виснажена, немічна і т. ін. людина.
У мене перед очима стоять привиди – київські звільнені з неволі громадяни, живі мерці (О. Довженко);
б) людина, що втратила інтерес до життя і стала байдужа до всього.
Не було вже, мабуть, нічого на світі, що могло би вразити бідного Хаїма. Це був ходячий мертвець (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)