мрець
МРЕЦЬ, мерця́, ч. Померла людина; покійник.
Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Коцюб., II, 1955, 352);
І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Мур., Бук. повість, 1959, 28);
*У порівн. Гузир м’яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (Чорн., Пісні.., 1958, 76).
Словник української мови (СУМ-11)