мружити
МРУ́ЖИТИ, жу, жиш; наказ. сп. мру́ж; недок., що.
Стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити.
Наче вчора виглядав [Матвійко] з того хатнього, на схід, віконця та мружив очі проти блискучого сонечка (Марко Вовчок);
Хоть я ляжу спати, – Сон очей не мружить (Сл. Б. Грінченка);
[Верба:] Ніяк не можу схопити вираз твоїх очей. Тільки починаю вглядатись, а ти їх спочатку мружиш, а потім заплющуєш (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)