мряка
МРЯ́КА, и, ж.
1. Густий дрібний дощ, краплини якого немов перебувають у завислому стані.
Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Т. Шевченко);
Холодна дрібненька мряка сіялась з неба (М. Коцюбинський);
Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні зовуть мрякою (В. Земляк).
2. Те саме, що імла́; туман, мряковина.
Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Л. Мартович);
* У порівн. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)