мудрець
МУДРЕ́ЦЬ, я́, ч.
1. Людина, що має великий розум, досвід, глибокі знання; мудра людина.
Перед мене, де причали Виноградарських човнів, Мудреці людей навчали, Щоб життя цвіло, як спів (М. Рильський);
О Джамбул, ти в юності своїй, навчившись від мудреця Сююмбая говорити тільки правду, одним із перших виступав проти царів та баїв (П. Тичина);
На голубій, оксамитній канапі сидить Анненков – величного вигляду старець із срібними кучерями і бородою, з лагідним обличчям мудреця (І. Кочерга).
2. Мислитель, філософ.
Мудрець же фізику провадив .. І думав, відкіль взявся світ? (І. Котляревський);
Мій Херемоне стоїку, смерть вихваляєш надміру? Хочеш мені показать вдачу і дух мудреця? (М. Зеров).
3. ірон. Той, хто багато роздумує, обмірковує; мудрагель.
[Горнов:] Довго ще по селах отакі мудреці, як ваш писар, морочитимуть мирян (М. Кропивницький);
– Посіяли на піщаниках пшеницю, вона там зроду не родила. Посадили б кавунів – довгі рублі в дурну кишеню. – Ви, я бачу, також мудрець за чужою спиною (Григорій Тютюнник).
◇ (1) Мудре́ць за чужо́ю спи́ною, жарт., ірон. – той, хто вважає себе розумнішим за інших, повчає всіх.
– Посіяли на піщаниках пшеницю, вона там зроду не родила. Посадили б кавунів.. – Ви, я бачу, також мудрець за чужою спиною (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)