мур-мур
МУР-МУ́Р, виг.
1. Звуки, що їх видає кіт та інші котячі.
2. розм. Уживається як присудок за знач. муркота́ти 1.
Спи, мій малий! .. В твоє вікно далекі зорі з далеких дивляться небес, і кіт старий казки муркоче, усе мур-мур, мур-мур, мур-мур (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)