мусити
МУ́СИТИ, му́шу, му́сиш, недок., з інфін.
1. Уживається як член складеного присудка у знач. повинен, повинна, повинне, повинні (робити щось, мати якусь властивість або якість і т. ін.).
Один [посланець] мусив дійти, бо не було би цілої тієї історії. А може, Мазепа переловив їх доноси (Б. Лепкий);
– Тепер така пора, що людина мусить людині помагати (І. Франко);
– Я уявляю собі морську школу на високому березі. З усіх вікон школи мусить синіти море (Ю. Яновський);
// Діяти всупереч бажанню, залежно від обставин; бути змушеним.
Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать (І. Котляревський);
Прибій .. заливав прибережну дорогу і підбирався до мішків з сіллю. Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців (М. Коцюбинський);
Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (І. Цюпа).
2. діал. Могти.
Полюбила козаченька, не мушу забути (Сл. Б. Грінченка).
(1) Му́сить бу́ти, у знач. вставн. сл. – напевне.
Іде шляхом молодиця, Мусить бути, з прощі (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)