мусити
МУ́СИТИ, му́шу, му́сиш, недок., з інфін.
1. Уживається як член складеного присудка у знач. повинен, повинна, повинне, повинні (робити щось, мати якусь властивість або якість і т. ін.).
Брати його,.. Нетвердії, душеубогі, Катам на муку не дались. Сховались, потім розійшлись І ти їх мусила збирати… (Шевч., II, 1953, 322);
— Тепер така пора, що людина мусить людині помагати (Фу., VI, 1951, 161);
— Я уявляю собі морську школу на високому березі. З усіх вікон школи мусить синіти море (Ю. Янов., II, 1958, 80);
// Діяти всупереч бажанню, залежно від обставин; бути змушеним.
Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать (Котл., І, 1952, 114);
Прибій.. заливав прибережну дорогу і підбирався до мішків з сіллю. Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців (Коцюб., І, 1955, 391);
Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).
Му́сить бу́ти, у знач. вставн. сл. — напевне.
Іде шляхом молодиця, Мусить бути, з прощі (Шевч., 1,1963,31).
2. діал. Могти.
Полюбила козаченька, не мушу забути (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)