мінор
МІНО́Р, у, ч.
1. Музичний лад, звуки якого утворюють малий тризвук із забарвленням суму, журби.
Існує багато типів ладу, але найпоширеніші з них – мажор і мінор (з наук. літ.);
Концерт для фортепіано з оркестром фа-мінор був написаний [В. Золотухіним] ще в студентські роки (із журн.).
2. перен., розм. Смутний, журливий настрій.
– Дозволь, ти щось сьогодні занадто в мінорі? (О. Донченко);
За вікном знову побіг дрібний осінній дощик, і здавалося уже Івану Івановичу, що й справді в нашому житті є місце для мінору (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)