мінус
МІ́НУС, ч.
1. род. а. Математичний знак для позначення дії віднімання та від'ємних чисел, зображений горизонтальною рискою (-).
2. невідм. Уживається між двома числами для позначення того, що друге віднімається від першого.
Квадрат різниці двох чисел дорівнює квадратові першого числа мінус подвоєний добуток першого числа на друге плюс квадрат другого числа (з навч. літ.).
3. невідм. Негативна величина; уживається для позначення температури нижче нуля.
Температура на освітленій Сонцем стороні Місяця дорівнює плюс 120–130 градусам, а на нічній стороні – мінус 150–160 градусам (з газ.).
4. род. а, перен., розм. Вада, недолік.
У нас, акторів, були до того напружені нерви, що ми цілу ніч не спали, обмірковуючи плюси і мінуси спектаклю (з мемуарної літ.);
Новий метод [балансування при складанні приладів] мав і мінуси. Їх було ще забагато, щоб можна було казати про перемогу (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)