мінус

А, ч., муз. Фонограма, що складається з музичного супроводу без голосу. Співати під мінус.

∗∗∗

А, ч. і ж. Студент 1-го курсу. Ти уявляєш: прийшли два мінуси і почали качати права!

Значення в інших словниках

1. мінус — мі́нус іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. мінус — А. При позначенні температури нижчої нуля – невідмінюване. Наявність слова мінус не впливає на відмінок числівника, що стоїть за ним: температура знизилася до мінус тридцяти градусів.  Літературне слововживання
3. мінус — МАТ. знак віднімання; П. вада, ґандж, недолік, г. недотягнення.  Словник синонімів Караванського
4. мінус — [м’інус] -са, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў  Орфоепічний словник української мови
5. мінус — -а, ч. 1》 Математичний знак для позначення дії віднімання та від'ємних чисел, зображений горизонтальною рискою ( — ). 2》 невідм. Уживається між двома числами для позначення того, що друге віднімається від першого. 3》 невідм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. мінус — Менше, хиба, вада, див. дефект  Словник чужослів Павло Штепа
7. мінус — МІ́НУС, ч. 1. род. а. Математичний знак для позначення дії віднімання та від'ємних чисел, зображений горизонтальною рискою (-). 2. невідм. Уживається між двома числами для позначення того, що друге віднімається від першого.  Словник української мови у 20 томах
8. мінус — мі́нус (від лат. minus – менше, за винятком) знак (горизонтальна риска) для позначення дії віднімання, а також для позначення негативних величин або від’ємних чисел.  Словник іншомовних слів Мельничука
9. мінус — ВА́ДА (негативна ознака кого-, чого-небудь; те, що є невигідним, незручним для когось), НЕДО́ЛІК, ХИ́БА, ДЕФЕ́КТ книжн., МІ́НУС книжн., ГАНДЖ розм., ПОРО́К розм., ПРОГА́ЛИНА рідше, ПРОВИ́НА рідше, БОЛЯ́ЧКА розм. рідше, НЕДОСТА́ЧА розм.  Словник синонімів української мови
10. мінус — Мі́нус, -са; -нуси, -сів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. мінус — МІ́НУС, ч. 1. род. а. Математичний знак для позначення дії віднімання та від’ємних чисел, зображений горизонтальною рискою (-). 2. невідм. Уживається між двома числами для позначення того, що друге віднімається від першого.  Словник української мови в 11 томах