міраж
МІРА́Ж¹, у і у́, ч.
1. Оптичне явище в атмосфері, при якому на горизонті з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба.
Спостереженнями встановлено, що в пустелі Сахарі буває на рік 160 тисяч міражів – стабільних і блукаючих, вертикальних і горизонтальних (з наук.-попул. літ.);
Я пам'ятаю спечений степ, потріскану землю, пожовклу траву, блакитний міраж на обрії – примарну воду, якої благав степ у жорстокого неба (М. Рильський);
* У порівн. Високий берег, оповитий прозорим туманом, мрів в далечині, неначе поетичний міраж в прозорому синьому небі (І. Нечуй-Левицький).
2. перен. Те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється, здається; привид.
І міраж далекого, недосяжного щастя триває (Уляна Кравченко);
Дружина посла! Це був міраж, який міг осліпити самим своїм блиском і найміцніші очі (Ірина Вільде).
МІРА́Ж², у, ч.
Відбір яєць для інкубації просвічуванням через овоскоп.
При першому міражі звичайно виявляється [в яйцях] підвищена кількість “кров'яних кілець” (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)