міркувати
МІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Заглиблюватися думками в що-небудь; розмірковувати.
От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (М. Коцюбинський);
Дівчина надто логічно міркує (Ірина Вільде).
2. Думати, роблячи певні висновки; обмірковувати.
– Я все оце міркувала, Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись (Т. Шевченко);
Микита міркував, щось зважував (С. Васильченко);
До самого вечора я міркував над батьковими словами (Ю. Збанацький).
3. розм. Розуміти, усвідомлювати щось.
– Але ти не думай, Артеме. І ми теж дещо міркуємо. Ложку за вухо не понесемо. А таки до рота (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)