мітла
МІТЛА́, и, ж.
1. Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці.
[Химка (замітав двір мітлою):] Людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в цих хазяїнів (І. Нечуй-Левицький);
Десь чується шурхіт мітли двірника. Доноситься здалеку дзенькіт трамвая... (І. Нехода);
* У порівн. Одна товста гілляка захопила цілий рядок дівчат і, наче мітла, змела їх з полудрабка (І. Нечуй-Левицький).
2. розм. Те саме, що коме́та.
Мітла огненная зійшла. І степ і гори осіяла (Т. Шевченко);
На вечірньому небі з'явилася велетенська червона мітла (Я. Качура).
△ (1) Ві́дьмина мітла́, біол. – вірусне або грибкове захворювання плодових дерев та кущів, характерне утворенням великої кількості тонких слабких паростків.
Омелу називали “відьмина мітла”, однак це не заважало вірити в те, що вона – оберіг, має здатність охороняти (з газ.).
(2) Черво́ні мі́тли – бригади, які в 30-х роках ХХ ст. ходили по селах і відбирали в селян хліб для заготівлі.
Червоні мітли. Червоне і чорне – два кольори часу. Скрізь ходили [у 1933 році] бригади по викачці хліба .. Скрізь діяла мітла (з газ.);
З нас організували бригади й послали в села заготовляти хліб. Селяни називали нас “червоною мітлою” (із журн.).
◇ Виміта́ти / ви́мести під мітлу́ див. виміта́ти;
Мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) див. мести́;
Повиміта́ти під мітлу́ див. повиміта́ти;
(3) [Як] під мітлу́, зі сл. забира́ти, підбира́ти і т. ін. – нічого не залишаючи, акуратно, все підряд.
І справді, машина безвідмовно корилася людській волі, ..як під мітлу, забирала руду (С. Чорнобривець);
Підбиралося з городів усе, як під мітлу (з усн. мови);
В 1932 році хліб вивезли під мітлу. ..В 1933-му .. почався масовий мор людей (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)