мітла
МІТЛА́., и, ж.
1. Великий віник, часто прикріплений до довгої палиці.
[Xимка (замітав двір мітлою):] Людям неділя, а тобі нема ні празника, ні неділі в цих хазяїнів (Н.-Лев., II, 1956, 523);
Десь чується шурхіт мітли двірника. Доноситься здалеку дзенькіт трамвая… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 8);
*Образно. Гітлерівська мітла була дуже густою, мела підряд, з тим розрахунком, щоб виловити і винищити всіх, хто хоч і не був, але міг бути учасником партизанської чи підпільної боротьби з окупантами (Коз., Гарячі руки, 1960, 7);
*У порівн. Одна товста гілляка захопила цілий рядок дівчат і, наче мітла, змела їх з полудрабка (Н.-Лев., II, 1956, 31).
◊ [Залі́зною] мітло́ю гна́ти (виганя́ти, ви́гнати, виміта́ти, ви́мести і т. ін.) — рішуче звільнятися від кого-, чого-небудь.
— Скільки я вже заходив до кооперативу.. Гвіздки є? Нема! Ремінь є? Нема! Кооператор, кажу. Гнати б отакого кооператора мітлою!.. (Ковінька, Кутя.., 1960, 45);
Сильна робітничо-селянська влада придушує всякі білогвардійські змови, влаштовані проти неї. Залізною мітлою виганяє вона зрадників із своїх рядів (Ленін, ЗО, 1951, 5);
— А от на звітно-виборчих зборах слід мітлою вимести безвідповідальні ревкомісії (Вишня, І, 1956,437);
Під мітлу́ виміта́ти — без залишку, начисто, зовсім забирати, знищувати і т. ін.
Насувався голод.., а "рятівники" [інтервенти] тим часом під мітлу вимітали всі запаси хліба, що були в порту (Гончар, II, 1959, 35).
2. розм. Те саме, що коме́та.
Мітла огненная зійшла. І степ і гори осіяла (Шевч., II, 1963, 362);
На вечірньому небі з’явилася велетенська червона мітла (Кач., II, 1958, 442).
Словник української мови (СУМ-11)