мішати
МІША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., що.
1. що. За допомогою мішалки, ложки і т. ін. перегортати, збовтувати, перемішувати що-небудь.
Всипала я кукурудзяне борошно в окріп, мішаю ложкою мамалиґу (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. У мовчазнім натхненні ліс Мішає фарби на палітрі (І. Муратов).
2. що. Сполучати що-небудь різнорідне.
Баба мішала в свій язик [мову] словацькі слова (І. Нечуй-Левицький);
В чисту, як золото, .. пшеницю мішали вівсюга – щоб не впізнали, або розсипали в полову в клуні (А. Головко);
// кого, що. Переміщуючи, порушувати порядок розташування чого-небудь.
– Не давайте їм [полякам] шикуватися в ряди!.. Мішайте їх, мішайте, розділяйте! (О. Довженко);
Лікарша мішав карти, як шулер перед гарячою грою (Іван Ле).
3. що, розм. Помилково приймати одне за інше; плутати, не розрізняти.
– Не так-бо було!.. ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим (І. Нечуй-Левицький);
Вона так ослабла, що мішала сон із дійсністю (Григорій Тютюнник).
4. кого, діал. Бентежити (у 2 знач.).
Погляд молодого чоловіка мішав його і прибивав до місця (Н. Кобринська).
МІША́ТИ², а́ю, а́єш, недок., розм.
Те саме, що заважа́ти.
– Геть же від лавки, не мішай людям в мене товар розбирати (Г. Квітка-Основ'яненко);
Пішла собі старенька додому. Галі наче легко зітхнулося. Усі їй мішали (Марко Вовчок).
(1) Не міша́є; Не міша́ло б – не заважає (не заважало б), не завадило (не завадило б); не зайве (не зайвим було б).
– Я йду потихеньку, як звичайно, бо хоч нічого і не чуєш, а все ж осторога не мішає (Г. Хоткевич);
– Його он жіночка в Чаплинці жде молода, недавно оженивсь. Та й мені не мішало б додому заскочити (О. Гончар).
МІША́ТИ.
Словник української мови (СУМ-20)