мішати

МІША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., що.

1. що. За допомогою мішалки, ложки і т. ін. перегортати, збовтувати, перемішувати що-небудь.

Всипала я кукурудзяне борошно в окріп, мішаю ложкою мамалиґу (І. Нечуй-Левицький);

* Образно. У мовчазнім натхненні ліс Мішає фарби на палітрі (І. Муратов).

2. що. Сполучати що-небудь різнорідне.

Баба мішала в свій язик [мову] словацькі слова (І. Нечуй-Левицький);

В чисту, як золото, .. пшеницю мішали вівсюга – щоб не впізнали, або розсипали в полову в клуні (А. Головко);

// кого, що. Переміщуючи, порушувати порядок розташування чого-небудь.

– Не давайте їм [полякам] шикуватися в ряди!.. Мішайте їх, мішайте, розділяйте! (О. Довженко);

Лікарша мішав карти, як шулер перед гарячою грою (Іван Ле).

3. що, розм. Помилково приймати одне за інше; плутати, не розрізняти.

– Не так-бо було!.. ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим (І. Нечуй-Левицький);

Вона так ослабла, що мішала сон із дійсністю (Григорій Тютюнник).

4. кого, діал. Бентежити (у 2 знач.).

Погляд молодого чоловіка мішав його і прибивав до місця (Н. Кобринська).

МІША́ТИ², а́ю, а́єш, недок., розм.

Те саме, що заважа́ти.

– Геть же від лавки, не мішай людям в мене товар розбирати (Г. Квітка-Основ'яненко);

Пішла собі старенька додому. Галі наче легко зітхнулося. Усі їй мішали (Марко Вовчок).

(1) Не міша́є; Не міша́ло б – не заважає (не заважало б), не завадило (не завадило б); не зайве (не зайвим було б).

– Я йду потихеньку, як звичайно, бо хоч нічого і не чуєш, а все ж осторога не мішає (Г. Хоткевич);

– Його он жіночка в Чаплинці жде молода, недавно оженивсь. Та й мені не мішало б додому заскочити (О. Гончар).

МІША́ТИ.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me