мішати

МІША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. За допомогою мішалки, ложки і т. ін. перегортати, збовтувати, перемішувати що-небудь.

Всипала я кукурудзяне борошно в окріп, мішаю ложкою мамалигу (Н.-Лев., III, 1956, 255);

*Образно. У мовчазнім натхненні ліс Мішає фарби на палітрі (Мур., Осінні сурми, 1964, 9).

2. Сполучати що-небудь різнорідне.

Баба мішала в свій язик [мову] словацькі слова (Н.-Лев., II, 1956, 405);

В чисту, як золото. .. пшеницю мішали вівсюга — щоб не впізнали, або розсипали в полову в клуні (Головко, II, 1957, 330);

// Переміщуючи, порушувати порядок розташування чого-небудь.

— Не давайте їм [полякам] шикуватися в ряди!.. Мішайте їх, мішайте, розділяйте! (Довж., І, 1958, 251);

Лікарша мішав карти, як шулер перед гарячою грою (Ле, Міжгір’я, 1953, 52).

◊ Міша́ти (змі́шувати) з земле́ю кого-небудь — паплюжити.

Він перевів погляд на ешелон.. з плакатами на вагонах, що з землею мішають шляхту та пана Пілсудського (Гончар, II, 1959, 308).

3. розм. Помилково приймати одне за інше; плутати, не розрізняти.

— Не так-бо було!.. ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим (Н.-Лев., III, 1956, 376);

Вона так ослабла, що мішала cон із дійсністю (Тют., Вир, 1964, 451).

4. діал. Бентежити (у 2 знач.).

Погляд молодого чоловіка мішав його і прибивав до місця (Кобр., Вибр., 1954, 63).

МІША́ТИ², а́ю, а́єш, недок., розм. Те саме, що заважа́ти.-

Геть же від лавки, не мішай людям в мене товар розбирати (Кв.-Осн., II, 1956, 476);

Пішла собі старенька додому. Галі наче легко зітхнулося. Усі їй мішали (Вовчок, І, 1955, 155).

Не міша́є; Не міша́ло б — не заважав (не заважало б), не завадило (не завадило б); не зайве (не зайвим було б).

— Я йду потихеньку, як звичайно, бо хоч нічого і не чуєш, а все ж осторога не мішає (Хотк., І, 1966, 88);

— Його он жіночка в Чаплинці жде молода, недавно оженивсь. Та й мені не мішало б додому заскочити (Гончар, II, 1959, 66).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me