набалакувати
НАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. чого. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного); наговорювати.
Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Ю. Шовкопляс);
– Чує моє серце, щось не те набалакав дід Павло (А. Крижанівський).
2. на кого – що. Говорити неправду про кого-, що-небудь.
– Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, – всміхнулася Ліна (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)