набалакувати
НАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. чого. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного); наговорювати.
Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Ю. Шовкопляс);
– Чує моє серце, щось не те набалакав дід Павло (А. Крижанівський).
2. на кого – що. Говорити неправду про кого-, що-небудь.
– Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, – всміхнулася Ліна (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- набалакувати — набала́кувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- набалакувати — -ую, -уєш, недок., набалакати, -аю, -аєш, док., розм. 1》 перех. і неперех. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного). 2》 неперех., на кого – що. Казати неправду про кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- набалакувати — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм. Словник синонімів української мови
- набалакувати — НАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм. 1. перех. і неперех. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного). Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Шовк., Людина.., 1962, 200). Словник української мови в 11 томах
- набалакувати — Набалакувати, -кую, -єш сов. в. набалакати, -каю, -єш, гл. Наговаривать, наговорить. Набалакав багато, а слухати нічого. Харьк. у. Словник української мови Грінченка