набачити
НАБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого – що, розм.
1. Придивляючись до кого-, чого-небудь, помітити, побачити.
Всюди він [Карпо], ця нахабна фізіономія. Набачить – і доносить ординаторові (М. Хвильовий);
Вони [Василь і Ярина] одружилися. Село гомоніло, дивувалося. Що він там набачив? – пащекували баби (О. Бердник).
2. Те саме, що наба́читися.
[Деві:] Якби ви коли почули, як стане дядько правити про бали, комедії та всякі маскаради, що він набачив по світах. Ото є що послухать! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)