набридати
НАБРИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАБРИ́ДНУТИ, ну, неш; мин. ч. набри́д, ла, ло; док.
Ставати неприємним, нудним через одноманітність, часту повторюваність, постійну присутність або багаторазові звертання до кого-небудь; надокучати;
Як вилікуватись без пігулок та мікстур? Стаття “Перш ніж набридати лікарям” дає вичерпну відповідь на болюче запитання (з наук.-попул. літ.);
Боюся тільки, як би не набриднути Ліді за це літо, все ж таки я певне завдаю їй клопоту (Леся Українка);
// безос.
Нам набридає стояти на місці (Ю. Яновський);
Набридло сидіти в душній і тісній похмурій школі у той саме час, як ліс гучав од пташиних співів (Б. Грінченко);
[Фрося: ] Що ви там шепочетесь, як змовниці? Набридло, нарешті (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)