набіло
НА́БІЛО, присл.
Начисто, остаточно.
Сам управляющий [управитель] поспіхом переписував конторські книги набіло та, знаючи добре, чия кішка сало з'їла, заздалегідь збирався тікати (Дніпрова Чайка);
Творив [Григорій Косинка] легко, можна сказати, одразу набіло, майже без виправлень (з наук.-попул. літ.);
Волокно [льону] на колесах Санталова обробляється начорно і набіло [при тіпанні] (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)