наверх
НАВЕ́РХ, присл.
1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чого-небудь; протилежне наниз.
Од Дніпра бік Шевченкової гори не рівний, а трохи увігнутий, і такий крутий, що по йому[ньому] не можна вийти наверх (І. Нечуй-Левицький);
Шуміли колеса, ляскотіли ремінні паси, передаючи свою енергію наверх, до жорен (А. Шиян);
// На поверхню чого-небудь.
А човник Добрості .. Як селезень, на дно за качкою пірнає Та .. звідтіль наверх без шкоди виринає (П. Гулак-Артемовський);
[Самосад:] Перед грозою не клює, тільки старі соми наверх вилазять (О. Корнійчук);
// На верхній (зовнішній) бік чого-небудь.
[Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (М. Кропивницький);
// На верхній поверх будинку.
Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (М. Коцюбинський);
Глуха сила, що стрясала весь величезний будинок, підняла й старого графа, і він, взявши свічку, повільно поплентався наверх (О. Гончар).
2. У протилежному напрямку від землі; угору.
Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (М. Коцюбинський).
◇ Видря́пуватися / ви́дряпатися наве́рх (рідко наго́ру) див. видря́пуватися;
Вила́зити / ви́лізти наве́рх (назо́вні) див. вила́зити;
Вильну́ти наве́рх де́нце́м див. вильну́ти;
Виступа́ти (вихо́дити, сплива́ти) / ви́ступити (ви́йти, спливти́) наве́рх (рідко напове́рх) див. виступа́ти;
(1) Нутро́ наве́рх ви́лізло (д) див. нутро́.
Словник української мови (СУМ-20)