навождення

НАВОЖДЕ́ННЯ, я, с.

За народним повір'ям – те, що ніби навіяне “злою силою” для спокуси.

Сестро, молитва й віра хай тебе рятують від навождення злого духа (Леся Українка);

Пристав підскочив, як опарений: – Що це мені за навождення? Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (С. Васильченко);

[Шевченко:] Маріє! Ви! Це навождення... чари! В цю саму мить мій дух до вас летів (І. Кочерга);

– Кого ж це згадуб хлопчак? – добродушно шпигає Кириленко. – її чи навождення? (М. Стельмах).

(1) Дия́вольське (сатани́нське) навожде́ння – привид, який ніби навіяний дияволом (сатаною і т. ін.).

Отець Никодим став на дибки – відхилив парубоцькі претензії. Узвав нічні витівки зухвалим бісовим навожденням, а самих парубків болотяними чмурами (О. Ковінька);

Прокіп Тетеря .. дивиться на хлопців такими виряченими очима, ніби перед ним не сільські парубки, а сатанинське навождення (Григорій Тютюнник);

Він струснув головою, ніби скидав з себе якесь сатанинське навождення, що забило йому памороки (В. Малик).

Значення в інших словниках

1. навождення — навожде́ння іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. навождення — НАСЛА́ННЯ́ (за народними уявленнями, те, що роблять "злі сили", щоб спокусити, обманути кого-небудь, заподіяти якесь нещастя), НА́ПУСК, НА́ПУСТ, ПРИСТРІ́Т, УРО́КИ (ВРО́КИ) мн.  Словник синонімів української мови
3. навождення — НАВОЖДЕ́ННЯ, я, с. Те, що в повір’ях ніби навіяне "злою силою" з метою спокусити; обман почуттів, привид, сон. Пристав підскочив, як опарений: — Що це мені за навождення? Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас.  Словник української мови в 11 томах