навозити

НАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., НАВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. наві́з, навезла́, ло́; НАВОЗИ́ТИ, о́жу, о́зиш, док., чого, що і без дод.

Привозити, перев. кількома заходами кого-, що-небудь у великій кількості.

Парубки насипували гній, а дівки заношували кошом або навозили тачками замерзлу глину (Н. Кобринська);

Місця, якими вона біжить, були багнисті, і їх треба було висушувати й нову землю навозити (О. Кобилянська);

Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Марко Вовчок);

[Кушнірук:] Ой пані, пані! Чи вам би плакатись на злидні. Вам і нажнуть і навозять, подадуть і приберуть (С. Васильченко);

Тож навезуть скіфи возів стонадцять хмизу, ввіткнуть меча та як підпалять зразу! – аж гуготить багаття до небес (Л. Костенко).

Значення в інших словниках

1. навозити — наво́зити дієслово недоконаного виду навози́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. навозити — I навоз`ити-ожу, -озиш, док., перех. За кілька заходів привезти що-небудь у великій кількості. II нав`озити-ожу, -озиш, недок., навезти, -зу, -зеш; мин. ч. навіз, навезла, навезло; док., перех. Привозити кого-, що-небудь у великій кількості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. навозити — Наво́зити, -во́жу, -во́зиш; наво́зь, -во́зьте; див. наве́зти́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. навозити — НАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., НАВЕЗТИ,́ зу́, зе́ш; мин. ч. наві́з, навезла́, ло́; док., перех. Привозити кого-, що-небудь у великій кількості. Зо всього світу навозили у замок найдорожчих напитків (Стор.  Словник української мови в 11 томах
5. навозити — Навози́ти, -жу́, -зиш гл. = понавозити. Зо всього світу навозили у замок найдорожчих напитків. Стор. МПр. 67. --------------- Навозити, -жу, -зиш сов. в. навезти, -зу́, -зе́ш, гл. Навозить, навезть. Дідова дівка навезла усякої всячини. Рудч. Ск. II. 58.  Словник української мови Грінченка