навозити
НАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок., НАВЕЗТИ,́ зу́, зе́ш; мин. ч. наві́з, навезла́, ло́; док., перех. Привозити кого-, що-небудь у великій кількості.
Зо всього світу навозили у замок найдорожчих напитків (Стор., І, 1957, 367);
Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Вовчок, І, 1955, 57).
НАВОЗИ́ТИ, о́жу, о́зиш, док., перех. За кілька заходів привезти що-небудь у великій кількості.
— Якого хліба навозив!.. — подумав він із заздрістю, мало не з ненавистю до брата (Коцюб., І, 1955, 120);
Бразд подивився навкруг, погладив свою бороду. — Це ж лісу скільки треба. Навозити й пустити за вітром? (Скл., Святослав, 1959, 21);
— А в кого є чим, понавозили дерева, двори позавалювали. Твій батько, Грицьку, теж на цілу хату вже навозив (Головко, II, 1957, 497).
Словник української мови (СУМ-11)